Клочко Владислав Вячеславович (05.09.2000 – 12.06.2023)
Владислав КЛОЧКО (05.09.2000 – 12.06.2023)
Клочко Владислав Вячеславович народився 5 вересня 2000 року в с. Озерна.
З 1 по 11 клас навчався в Озернянській ЗОШ I-III ступенів.
З 2017 року навчався у вищому професійному училищі № 13 міста Біла Церква на столяра-верстатника, майстра деревообробних верстатів та отримав диплом з відзнакою.
Займався боротьбою «Дзюдо», здобув медаль за III місце по Білоцерківському району.
У 2020 році призваний на строкову службу в Збройні сили України, служив біля кордону в Болграді. Був учасником військового параду з нагоди 30-річчя Незалежності України, отримав медаль «Учасник військового параду».
Оскільки Владислав мріяв стати офіцером, він у квітні 2023 року подав документи на навчання до Військової академії міста Одеси і підписав контракт для подальшої служби.
Проходив службу в десантно-штурмовому взводі десантно-штурмової роти 35-ої окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського військової частини А2613 на посаді стрільця-помічника гранатометника. Мав військове звання матрос.
Загинув 12 червня 2023 року в районі села Старомайорське Волноваського району Донецької області.
Похований на кладовищі у с. Озерна Маловільшанської сільської територіальної громади.
За особливі заслуги перед громадою нагороджений (посмертно) медаллю «Відзнака голови громади».
На віки вічні його імʼя буде вписане в історію нашої громади та України.
Вічна памʼять та Слава Герою!
(Вірш написала мама Героя 16.04.2024 р.)
Як всі, навчався та старання мав.
Історію найбільше хотів знати.
Енциклопедії про все завжди читав.
Вдома встигав мені допомагати.
Косити, сіяти – що не попросиш, вмів.
Друзів завжди хороших мав багато.
Був патріот, свій рідний край любив,
а Україна була друга мати.
Школу закінчив і освіту здобував.
Від армії не став себе ховати.
Контузії – і знову ставав в стрій.
Бо він не звик жалітись, нарікати.
Нічого не казав, синочок мій,
бо не хотілось мене хвилювати.
Не встигла надивитись, обійняти.
І тільки про війну мій син почув, пішов він воювати.
Гарячі точки – там він воював.
Дивитись в очі смерті не боявся.
В полон не здався, на коліна він не став,
а з бою в небо Ангелом піднявся.
Дзвонив мені.
Все добре – так казав.
Був мужнім, впертим, сміливим, завзятим.
За мене на війні переживав і в нашу перемогу вірив свято.
